Хай оживає істина стара:
Людина починається з добра!
Мета: Розширити знання дітей про життя і творчість видатного українського педагога і письменника В.О. Сухомлинського, розвивати навички читання, формувати найкращі людські риси, бажання жити серед краси і творити добро, повагу до старших, любов до рідної землі. Виховувати ціннісне ставлення до природи, здатність дивитися і бачити, слухати і чути.
Ведуча 1. Народився В.О. Сухомлинський на Кіровоградщині у селі Василівці в родині бідного селянина 21 вересня 1918 року. Тут він закінчив семирічку. Сухомлинському не виповнилося й 17 років, як він молодим учителем переступив поріг школи, де нещодавно сам був учнем.
Ведуча 2. У 1937 році В. Сухомлинський успішно закінчив заочний відділ Полтавського учительського інституту і через кілька місяців, екстерном склавши екзамени, одержав диплом учителя української мови та літератури середньої школи. Його перевели в Онуфріївську середню школу, а незабаром призначили завучем.
Ведуча 1. З квітня 1941 р. Василь Сухомлинський працював завідуючим Онуфріївським районним відділом народної освіти. Надмірне фізичне й моральне навантаження, тяжкі умови післявоєнних років різко погіршили і без того слабке здоров’я Василя Олександровича.
Ведуча 2. Після хвороби він не повернувся в районний відділ народної освіти. А в липні 1948 р. на його прохання був призначений директором Павлиської школи, якій віддав 22 роки життя. Тут сповна розкрився його талант учителя, керівника, педагога-дослідника.
Ведуча 1. Прожив Василь Олександрович 52 роки. Що було головним у його житті? Без роздумів він відповідав: любов до дітей. Василь Олександрович віддавав їм красу і тепло своєї душі, він ніс на долонях своє щире серце, бо був насправді доброю людиною. В його палкому серці жила велика любов і доброта до всього світу. Василь Олександрович не лише навчав дітей, він прищеплював кожному з них найкращі людські якості, виховував у них доброту, людяність, чуйність, патріотизм.
Педагог вів щоденник, де записував свої спостереження за поведінкою учнів, написав 1500 казок і оповідань для дітей. У них Василь Сухомлинський розкрив широкий різнобарвний навколишній світ. Він хотів, щоб цей світ увійшов у душу маленької дитини, проріс чуйністю, добротою. Саме йому належать слова: «Серце має бути сховищем добрих почуттів. Без них воно стає байдужим. А від байдужості до жорстокості один крок».
Ведуча 2. Пропонуємо вашій увазі інсценізацію оповідання «Щоб ти став кращим».
Автор. Дідусь з онуком йшли великим лісом. Вечоріло. Подорожні потомилися. Дідусь збирався заночувати під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.
Хлопчик. Дідусю, он хатинка! Може, в ній переночуємо?
Дідусь. Так, онучку, це хатинка для подорожніх.
Онук. Дідусю, я зайду, гляну!
Дідусь. Звичайно, любий онучку!
(Хлопчик зайшов у хатинку, дідусь присів на пеньочок.
Онук. Дідусю, в хатинці дуже чисто. Я не можу зрозуміти, для чого на стіні висить гілочка з ялинки?
Дідусь. За народним звичаєм це означає: заходьте, будь ласка, любі гості!
(Хлопчик вдруге заглянув у хатинку. Повертається ще більше здивований)
Онук. Дідусю, дідусю! Що я побачив? На столі свіжа хлібина, глечик з медом і кілька великих сухих рибин. Поруч лежить маленька гілочка ялинки. На вікні - відро з водою. (Пауза). Хто це все поставив на стіл?
Дідусь. Добрий чоловік.
Дідусь. Щоб ти став кращим. Ходімо, онучку вмиємося і будемо вечеряти.
Ведуча 1. Добро потрібно робити і незнайомцям. Не чекаймо на подяку за добро. Василю Сухомлинському належать слова: «Роби добро не тільки тоді, коли тебе бачать люди».
Троє наших учнів підготували інсценізацію вірша «Татова порада».
Автор. Хлопчина вбіг із двору в хату,
До тата голосно гука.
Хлопчик. А я провідав у лікарні
Свого найкращого дружка.
То ж правда, тату, я чутливий
І маю серце золоте?
Автор. Замисливсь тато на хвилину
І так сказав йому на те.
Тато. Коли тебе в тяжку хвилину
Людина виручить з біди,
Про це добро, аж поки віку,
Ти, синку, пам’ятай завжди.
Коли ж людині щиросердно
Ти зробиш сам добро колись,-
Про це забудь, аж поки віку,
Мовчи й нікому не хвались!
Ведуча 2. Добро, яке зробили тобі, пам’ятай завжди.
Про добро, яке зробив ти, мовчи й не хвались.
Коли ти будеш добрим,
Про тебе люди скажуть.
Ніколи не забудуть про ввічливість твою.
У школі і удома усім давно відомо,
Що добрих не народжують,
А добрими стають.
Ведуча 1. Василь Олександрович особливу увагу приділяв вихованню стосунків дітей і дорослих, шанобливого ставлення до матерів. Матір у нього випромінює любов, чуйність та повагу до дитини. А сама ненька потребує уваги, чуйного ставлення, поваги, ласки, любові.
Ведуча 2. Запрошую вас до театральної студії, де зможемо подивитися інсценізацію оповідання «Все безкоштовно.
(Василько сідає за стіл і щось старанно записує у свій зошит)
Мама. Що це ти так старанно пишеш?
Василько. Це я для вас, мамцю, рахунок.
Мама. О, це вже мене зацікавило.
Василько. Побачите, коли закінчу.
Автор. Василько писав і думав: «Кожна праця повинна оцінюватись. Чому я повинен робити щось безкоштовно? От напишу рахунок, подам мамі і татові й стану таким чином гроші заробляти. Розбагатію і куплю собі все, що заманеться»..
(Коли він списав цілий аркуш, то показав мамі. Мама почала вголос читати).
Мама. «Рахунок сина Василька мамі»:
3 рази приніс молоко – 30 коп; 5 разів прибрав кухню -50 коп;
4 рази повитирав посуд – 40коп; 7 разів почистив взуття – 70 коп;
9 разів побавив сестричку – 90 коп;
5 разів допоміг бабусі – 50 коп;
7 разів порадував усіх п’ятірками – 70 коп;
3 рази допоміг татові ремонтувати мій велосипед – 30 коп;
разом із татом розв’язав аж 5 цікавих задач додатково – 50 коп.
Усього разом – 4 грн 60 коп.»
Автор. Мама засміялася, коли прочитала цей дивний рахунок. А потім взяла ручку і сказала.
Мама. І я напишу свій рахунок.
Василько (здивовано). Ваш, мамцю, рахунок? Ви що , теж щось для мене зробили?
Мама. Та так собі, трішки…
Автор. Сіла мама за стіл і написала:
«Рахунок мами Оксани синові Василькові:
9 років для нього варила їсти – 00 кол;
9 років прала йому майки , шкарпетки, сорочки, штанці – 00 коп;
47 штанів, сорочок, курточок зашила – 00 коп;
105 ночей просиділа біля нього, коли він був хворий – 00 коп;
зв’язала 5 шарфиків і 8 пар шкарпеток – 00 коп;
пришила 200 гудзиків – 00 коп;
розказала 1000 казок – 00 коп;
поцілувала 50000 – 00 коп.
Усе разом – 00 коп.
Автор. Василько уважно прочитав рахунок.
Василько. Але, мамцю, чому Ви скрізь написали 0 коп.?
Мама. Тому, що мама для своєї дитини все робить просто так, з любові. Але я можу тобі заплатити ті 4 грн. 60 коп., які ти заробив.
Василько. Ні, мамцю, я все зрозумів. Я не хочу жодної копійки, бо Ваш рахунок мав бути в мільйон разів більшим від мого. Дякую Вам за науку.
Автор. Любов батьків не вимірюється грошима. Вона дорожча за життя. Ми повинні любити батьків, шанувати їх, допомагати їм безкоштовно, а в старості піклуватися про них.
Бабусин борщ
Автор. У бабусі дві онучки. Живуть вони у великому місті, а на канікулах приїхали в гості.Онучка. Бабусю, найбільше нам хочеться вашого борщу: мама розповідала, що ви варите смачний-пресмачний борщ.
Автор. Зварила бабуся борщ. Та от біда. Забувати стала. Поки варила –двічі посолила.
Бабуся. Онученьки, йдіть, ось і борщик зварила – зі свіжими помідорами, капустою і сметаною.
А чи солила – й не пам’ятаю… Стара вже… Посолю. Сідайте. От сіль у сільниці – добавляйте собі на смак.
Онучка. Ой, який же солоний!
Зглянулись між собою, усміхнулись непомітно. Ложка за ложкою – та й ще попросили.
Онучка. Ой, який смачний!
Бабуся. А до солі як?
Ніна. А ми й не помітили.
Оля. Такий смачний, що про сіль і не подумала.
Бабуся. Завтра це діло вам доручу: боюся, що забуду посолити.
Онучки. Добре, бабусю!
Ведуча 2. Василь Сухомлинський в своїх творах навчає нас думати, відчувати, радіти й сумувати не лише своїми власними радощами й печалями, а й татовими і маминими, дідусевим й бабусиними.
Оповідання «Що таке щастя»
Ведуча. Мама запитала мене:- Що таке щастя?
Я сказала:
- Щастя, це коли ніхто з дітей не плаче.
І ще тоді щастя, коли маленьких співочих пташок ніхто в клітку не саджає. Бо в клітці не може бути щастя. Щоб мама ніколи не плакала й не журилася, - то щастя. Бо коли мама журиться, то й у мене сльози тоді на очах.
Учениця. Як добре нам жити, і знати,
І вірити, друзі, весь час,
Що кращого слова, як мати,
Немає у світі для нас…
Вона – мов зоря світанкова,
Як хліб і людська доброта,
Як пісня твоя колискова,
Як доля і правда свята.
Ведуча 1. Кажуть, що цей світ збереже краса. Але справжня краса людини – у сердечному ставленні до тих, хто поруч. У любові до батьківської хати, до вишень у садочку, до лісової криниці, зайчика й синички, верби і тополі, місяця й лугу. Якщо не берегтимемо землю рідну, її неповторну красу, життя на Землі стане неможливим. Але, на превеликий жаль, є люди, які цього не розуміють і… знищують рідкісних тварин, риб, птахів, виривають квіти, забруднюють ліси, річки, озера, руйнують пташині гнізда, нівечать дерева і кущі.
Ти думаєш, деревам не болить?
Ти думаєш, в дерев немає серця?
Та чую я з – з корінь до верховіть –
Мій любий клен так жадібно трясеться…
Ну, заспокойсь! Ти рану вже промив.
Ще пройде дощ, і стане тобі краще!...
..Ішов хлопчина тут і гілку відломив.
Таке ледащо, сам не знає нащо…
Коли я прочитала твори Василя Сухомлинського про природу, то вони змінили моє ставлення до всього живого на землі. Виявляється, будь-яка рослина, коли її зривають, відчуває сильний біль. Тобто коли зриваємо квіточку, травинку, гілочку, – рослина відчуває біль! Це відчуття вразило мене, навчило не рвати квіти без потреби. Я зрозуміла, що зірвана квіточка – зів’яне, спійманий метелик – загине. Я навчилася відчувати красу природи серцем, милуватися нею, а не знищувати.
Учениця читає вірш «Не хочу»
Метелика ловити я не хочу:
Він - квітка неба,
Хай живе собі!
Хай крильцями барвистими тріпоче,
Щоб радісно було тобі й мені!
І квітку лісову не стану рвати,
Її додому я не понесу,
Бо в дома їй джмеля не прогойдати
І не попити ранками росу!
І ні стеблинку, гілку чи травинку
Я не ображу: це страшенний гріх!
Бо в кожній з них живе тремка живинка,
Що світиться довірою до всіх.
А як би хотілося, щоб ми всі до одного любили природу й не були такими, як той хлопчик, що про нього розповідає Василь Сухомлинський в своєму оповіданні «Що посієш, те й пожнеш».
Миколка і Сергійко зустрілися на вулиці.
Миколка. Ти знаєш, Сергійку, в мене велика неприємність. До нас прилетіли голуб і голубка, сиділи на ганку. Я виносив їм зерно, поставив коритце з водою. А потім було так – коли погодую, а коли й забуду.
Сергійко. А сам не забуваєш поїсти?
Миколка. О, ні! (Пауза). Птахи сиділи на ганку, дивились на мене, а я все кудись поспішав. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не здогадався, що йому їсти хочеться.
Голуби поселилися на подвір’ї в сусідів, і маленька дівчинка Оля годує їх. Боляче мені стало. Кликав я голубів, але вони більше до мене не прилетіли.
Сергійко. «Що посієш, те й пожнеш», - говорить наше українське прислів’я. Посіяв байдужість – пожав зневагу. Птахи зневажають тих, хто байдужий до них.
Ведуча. «Думка про те, що ми діти природи, повинні бути дбайливими і вдячними, особливо виразна і хвилююча тоді, коли діти бачать плоди землі, замислюються, як треба оберігати джерело, з якого ми п’ємо», - писав відомий педагог.
Інсценізація оповідання «Навіть квіти з сорому почервоніли»
Мама. Я буду цілий день у полі. А ти прибери в хаті, попери всю білизну, звари вечерю й полий квіти.(Дівчинка почала поратися)
Автор. Дівчинка прибрала в хаті, попрала білизну, приготувала вечерю, а квітів не полила.
Дівчинка. (Кілька разів проходила повз квіти) Треба ж полити квіти.
Автор. Та ледве згадувала про це, як чула, ніби чийсь голос їй каже: «Нічого з ними не станеться, як один день не полити». Це був голос брехні – маленької недолугої істоти, що поселилася в темному куточку душі дівчинки.
(Вечір. Мама повернулася з роботи.)
Мама. Моя маленька господарочка. В хаті прибрано, білизна висушена, вечеря зварена.
- А квіти полила?
Дівчинка(опустивши очі). Полила.
Автор. Маленька недолуга істота, що поселилася в темному куточку дитячої душі, застрибала на радощах.
Дівчинка (тихо-тихо). Полила.
Автор. Дівчинка глянула на квіти та й здивувалася: на білих пелюстках лежав багрянцевий відтінок. Вони із сорому почервоніли.
Дівчинка. Мамо, дорогенька, пробачте мені. Я обманула вас. Я не полили квітів. Я ніколи більше не буду обманювати.
Ведуча 2. Василь Сухомлинський привчав дітей захоплюватися новими знаннями, любити школу та спрямовував їхню увагу до рідного вікна, над яким щебече ластівка, до чистої криниці, що напуває спраглих, до вічної тополі – вічної України.
Ведуча 1. Завершуючи наше свято, закликаємо вас, любі друзі: читайте, любіть твори Василя Сухомлинського, збагачуйте власну криницю мудрості, і нехай казкова веселка міцно тримає вас на життєвому шляху серед люблячих і добрих людей, бо «всі добрі люди – одна сім’я».
Немає коментарів:
Дописати коментар