Мета: розкрити суть трагедії Бабиного Яру як однієї із жахливих сторінок порушення права людини на життя, викрити людиноненависницьку політику нацизму, формувати в учнів усвідомлення того, що права людини, мир, життя у злагоді людей – найвищі цінності на Землі.
Бібліотекар. Наш урок присвячений трагічній пам’яті Бабиного Яру. Кожного року 29 вересня за рішенням Верховної Ради України відзначається День пам’яті. У цей день 1941 року нацисти знищили в Києві десятки тисяч громадян, мешканців міста, більшість з яких були євреями. Серед невинно закатованих були тисячі українців, росіян, громадян інших національностей. Усі 778 днів німецької окупації в Києві тривали розстріли і насильства. Злочини в Бабиному Яру перевершили всі відомі до цього часу трагедії. Але це не тільки трагедія минулої війни, це урок на майбутнє, щоб зберегти мир і запобігти насильству.
Ведуча. Бабиним Яром називали кручі на околицях міста. Одні казали, що тут колись правив воєвода Бабій. Тому так за його прізвищем назвали яр; інші свідчили, що до 1917 року там стояв маєток поміщика за прізвиськом Баба; треті вважають, що яр одержав таку назву тому, що жінки збирали там дрова та гриби. Ширина ярів доходила до 300 м, глибина – до 50 метрів, довжина ярів досягала 3,5 кілометра. Саме це місце нацисти вирішили використати для своїх злочинів.
Ведучий. Смерть і насильство приніс німецький «новий порядок». Першими жертвами Бабиного Яру стали київські підпільники і цигани, - їх знищили вже 20 вересня. А, починаючи з 22 вересня, до страшних ярів потяглися машини з єврейським населенням. 28 вересня в місті з’явились оголошення, які наказували всім євреям міста негайно прийти до Лук’янівського цвинтаря.
Багато хто здогадувався, що Бабин Яр – це смерть. 29 вересня 1941 року десятки тисяч киян вирушили у свою останню путь.
Ведуча. Загалом там загинуло, за різними оцінками, понад 100 тисяч осіб. Антиєврейські заходи вживалися фашистами після захоплення того чи іншого населеного пункту: отруєння у газових камерах, спалення у крематоріях, голодомор, розстріл, катування, цькування собаками тощо. Серед них було розстріляно відому українську поетесу Олену Телігу. Коли почалася друга світова війна і перші бомби впали на голови поляків, поетеса була серед них. Під вогнем випробовувала силу волі. А після нападу Німеччини на Україну Олена твердо вирішила: вона мусить повернутися до Києва. Пізніше Євген Маланюк у «Розповіді про Олену» напише: «Вона поринула туди, на Україну, з якоюсь несамовитою енергією… Було, може, бажання й пригод, може, чисто жіноча цікавість, а, головне, – була любов до Батьківщини».
На початку 1942 року фашисти розпочали арешти членів ОУН. Олена на попередження відповіла: «На мене чекають люди… Я не можу втекти. Як же розмови про патріотизм, жертовність?»
Ведуча. Олену Телігу, її чоловіка Михайла, а також чимало інших активних діячів ОУН було заарештовано, а після численних допитів 21 лютого 1942 року розстріляно в Бабиному Яру. Один із катів поетеси сказав: «Я не бачив жодного чоловіка, щоб так героїчно умирав, як ця чудова жінка». В камері, де перебувала Олена Теліга перед розстрілом, знайшли напис, зроблений її рукою: «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга». Зверху було викарбувано стилізований під меч тризуб. У спадок залишилися вірші цієї нескореної поетеси:
О краю мій, моїх ясних привітів
Не дістав від мене жодний ворог.
Н. Миронець так сказав: «Можна тільки дивуватись, що в одній людині сплелилися безмежна жіночність, краса, розум, талант, беззастережна хоробрість, незламність. Творче життя і героїчна смерть Олени Теліги спричинилися до того, що вона стала символом невмирущості української нації».
1-й учень
Звичайний яр, брудний і неохайний,
Тремтливі віти двох блідих осик.
Ні, це не тиша…Незгасимий крик.
Блищить на мокрій ткані крутоярів
Розбите скло старечих окулярів,
І дотліває кинутий набік
Закривлений дитячий черевик.
Могильний вітер з тих ярів повіяв,
Чад смертних вогнищ, пил дремучих згар.
Дивився Київ, гнівнолиций Київ,
Як полум’ям метався Бабин Яр.
За пломінь цей не може буть покути.
За погар цей нема ще міри мсти.
Будь проклят той, хто зважиться забути !
Будь проклят той, хто скаже нам : прости !
2-й учень
Владико світла, доброти і правди,
Звідтіль, з небес, на землю нашу стань.
Тут людська кров, пролита без пощади,
Горить в могилі, як незгасна грань.
Втіши плачі і зойки в тьмі глибокій,
Серця розбиті ласкою вгорни;
Даруй святому праху вічний спокій,
Благословенні, непробудні сни.
3-й учень
Похилений вітром осіннім,
Над Бабиним Яром стою.
Отця сивобородого бачу,
І брата, і матір свою.
Не тут вони тяжко вмирали,
Не тут вони зморені сплять.
Та їхні молитви й благання
В деревах десь тут шелестять.
4-й учень
Тут Київ та рід мій козацький,
Тут наша свобода в крові.
Над братнім усопшим народом
Ми молимось мертві й живі.
Я бачу – то мамині сльози
Блискочуть на хвилях Дніпра.
Я знаю – моя Україна
Воскресне на поклик добра!
5-й учень
Господи, за що нам ця спокута –
Куля гітлерівська гостра й люта!
А за що загнали разом з нами
Непорочних діточок до ями?
Згасла в нашім небі мить остання,
Та не згасли стогони й волання.
Наші скарги, голоси засмути –
Доки світу й сонця – буде чути.
6-й учень
Великий Боже, ми з твоєї згоди
Проходимо дорогу в Бабин Яр,
Де смертю ти поєднуєш народи,
Щоб зберегти життя й свободи дар.
Втіши плачі і зойки в тьмі глибокій,
Серця розбиті ласкою вгорни.
Даруй святому праху вічний спокій,
Благословенні, непробудні сни!
Ведучий. Пройдуть роки, але ніколи не забудуться криваві злочини нацистського „нового порядку“: страхіття гітлерівських концтаборів, масових розстрілів, душогубок, убивств.
Ведуча. Довгі роки тоталітарної системи замовчувалася правда про трагедію Бабиного Яру. На місцях масових розстрілів і катувань за наказом чиновників виросли житловий масив та парк відпочинку. І тільки із здобуттям Україною незалежності велика київська трагедія стала відома широкому загалу. Поетеса Ліна Костенко писала:
Гілку показали на вербі.
Широко руками розвели.
Кажуть люди: десь тут у долині
Всі живцем закопані були.
Тут Одарка, невсипуща мати,
Миротвориця дитячих чвар.
Тут Лаврін, прислів’ями багатий,
І Кривенко, сивий чоботар.
Тут Юрко і чорноока Хана,
Всі малі товариші мої.
Тут земля, а в ній глибока рана,
Не чіпайте, боляче землі.
Ведучий. Для багатьох народів незалежна Україна стала батьківщиною. Мир і злагода – це головне, що нам потрібно сьогодні. Пам’ятаючи про трагедію минулої війни, ми з надією дивимося в майбутнє і віримо в нашу державу.
Народе, що дав геніїв великих,
Народе, що несеш із світових глибин
Високий чесний дух серед обмовин диких,
Низький тобі уклін !
Нас хліб живив один, одні поїли води,
Ділили, як брати, ми радість і печаль.
І нам за землю цю, за цвіт її свободи
Життя віддать не жаль.
Нас не зломать повік, бо ми не поодинці,
А попліч ідемо крізь темряву негод…
Не умирать, а жить, євреї,українці !
Нехай живе народ !
(Виконується пісня „Молитва за Україну“).
Бібліотекар. Наш урок присвячений трагічній пам’яті Бабиного Яру. Кожного року 29 вересня за рішенням Верховної Ради України відзначається День пам’яті. У цей день 1941 року нацисти знищили в Києві десятки тисяч громадян, мешканців міста, більшість з яких були євреями. Серед невинно закатованих були тисячі українців, росіян, громадян інших національностей. Усі 778 днів німецької окупації в Києві тривали розстріли і насильства. Злочини в Бабиному Яру перевершили всі відомі до цього часу трагедії. Але це не тільки трагедія минулої війни, це урок на майбутнє, щоб зберегти мир і запобігти насильству.
Ведуча. Бабиним Яром називали кручі на околицях міста. Одні казали, що тут колись правив воєвода Бабій. Тому так за його прізвищем назвали яр; інші свідчили, що до 1917 року там стояв маєток поміщика за прізвиськом Баба; треті вважають, що яр одержав таку назву тому, що жінки збирали там дрова та гриби. Ширина ярів доходила до 300 м, глибина – до 50 метрів, довжина ярів досягала 3,5 кілометра. Саме це місце нацисти вирішили використати для своїх злочинів.
Ведучий. Смерть і насильство приніс німецький «новий порядок». Першими жертвами Бабиного Яру стали київські підпільники і цигани, - їх знищили вже 20 вересня. А, починаючи з 22 вересня, до страшних ярів потяглися машини з єврейським населенням. 28 вересня в місті з’явились оголошення, які наказували всім євреям міста негайно прийти до Лук’янівського цвинтаря.
Багато хто здогадувався, що Бабин Яр – це смерть. 29 вересня 1941 року десятки тисяч киян вирушили у свою останню путь.
Ведуча. Загалом там загинуло, за різними оцінками, понад 100 тисяч осіб. Антиєврейські заходи вживалися фашистами після захоплення того чи іншого населеного пункту: отруєння у газових камерах, спалення у крематоріях, голодомор, розстріл, катування, цькування собаками тощо. Серед них було розстріляно відому українську поетесу Олену Телігу. Коли почалася друга світова війна і перші бомби впали на голови поляків, поетеса була серед них. Під вогнем випробовувала силу волі. А після нападу Німеччини на Україну Олена твердо вирішила: вона мусить повернутися до Києва. Пізніше Євген Маланюк у «Розповіді про Олену» напише: «Вона поринула туди, на Україну, з якоюсь несамовитою енергією… Було, може, бажання й пригод, може, чисто жіноча цікавість, а, головне, – була любов до Батьківщини».
На початку 1942 року фашисти розпочали арешти членів ОУН. Олена на попередження відповіла: «На мене чекають люди… Я не можу втекти. Як же розмови про патріотизм, жертовність?»
Ведуча. Олену Телігу, її чоловіка Михайла, а також чимало інших активних діячів ОУН було заарештовано, а після численних допитів 21 лютого 1942 року розстріляно в Бабиному Яру. Один із катів поетеси сказав: «Я не бачив жодного чоловіка, щоб так героїчно умирав, як ця чудова жінка». В камері, де перебувала Олена Теліга перед розстрілом, знайшли напис, зроблений її рукою: «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга». Зверху було викарбувано стилізований під меч тризуб. У спадок залишилися вірші цієї нескореної поетеси:
О краю мій, моїх ясних привітів
Не дістав від мене жодний ворог.
Н. Миронець так сказав: «Можна тільки дивуватись, що в одній людині сплелилися безмежна жіночність, краса, розум, талант, беззастережна хоробрість, незламність. Творче життя і героїчна смерть Олени Теліги спричинилися до того, що вона стала символом невмирущості української нації».
1-й учень
Звичайний яр, брудний і неохайний,
Тремтливі віти двох блідих осик.
Ні, це не тиша…Незгасимий крик.
Блищить на мокрій ткані крутоярів
Розбите скло старечих окулярів,
І дотліває кинутий набік
Закривлений дитячий черевик.
Могильний вітер з тих ярів повіяв,
Чад смертних вогнищ, пил дремучих згар.
Дивився Київ, гнівнолиций Київ,
Як полум’ям метався Бабин Яр.
За пломінь цей не може буть покути.
За погар цей нема ще міри мсти.
Будь проклят той, хто зважиться забути !
Будь проклят той, хто скаже нам : прости !
2-й учень
Владико світла, доброти і правди,
Звідтіль, з небес, на землю нашу стань.
Тут людська кров, пролита без пощади,
Горить в могилі, як незгасна грань.
Втіши плачі і зойки в тьмі глибокій,
Серця розбиті ласкою вгорни;
Даруй святому праху вічний спокій,
Благословенні, непробудні сни.
3-й учень
Похилений вітром осіннім,
Над Бабиним Яром стою.
Отця сивобородого бачу,
І брата, і матір свою.
Не тут вони тяжко вмирали,
Не тут вони зморені сплять.
Та їхні молитви й благання
В деревах десь тут шелестять.
4-й учень
Тут Київ та рід мій козацький,
Тут наша свобода в крові.
Над братнім усопшим народом
Ми молимось мертві й живі.
Я бачу – то мамині сльози
Блискочуть на хвилях Дніпра.
Я знаю – моя Україна
Воскресне на поклик добра!
5-й учень
Господи, за що нам ця спокута –
Куля гітлерівська гостра й люта!
А за що загнали разом з нами
Непорочних діточок до ями?
Згасла в нашім небі мить остання,
Та не згасли стогони й волання.
Наші скарги, голоси засмути –
Доки світу й сонця – буде чути.
6-й учень
Великий Боже, ми з твоєї згоди
Проходимо дорогу в Бабин Яр,
Де смертю ти поєднуєш народи,
Щоб зберегти життя й свободи дар.
Втіши плачі і зойки в тьмі глибокій,
Серця розбиті ласкою вгорни.
Даруй святому праху вічний спокій,
Благословенні, непробудні сни!
Ведучий. Пройдуть роки, але ніколи не забудуться криваві злочини нацистського „нового порядку“: страхіття гітлерівських концтаборів, масових розстрілів, душогубок, убивств.
Ведуча. Довгі роки тоталітарної системи замовчувалася правда про трагедію Бабиного Яру. На місцях масових розстрілів і катувань за наказом чиновників виросли житловий масив та парк відпочинку. І тільки із здобуттям Україною незалежності велика київська трагедія стала відома широкому загалу. Поетеса Ліна Костенко писала:
Широко руками розвели.
Кажуть люди: десь тут у долині
Всі живцем закопані були.
Тут Одарка, невсипуща мати,
Миротвориця дитячих чвар.
Тут Лаврін, прислів’ями багатий,
І Кривенко, сивий чоботар.
Тут Юрко і чорноока Хана,
Всі малі товариші мої.
Тут земля, а в ній глибока рана,
Не чіпайте, боляче землі.
Ведучий. Для багатьох народів незалежна Україна стала батьківщиною. Мир і злагода – це головне, що нам потрібно сьогодні. Пам’ятаючи про трагедію минулої війни, ми з надією дивимося в майбутнє і віримо в нашу державу.
Народе, що дав геніїв великих,
Народе, що несеш із світових глибин
Високий чесний дух серед обмовин диких,
Низький тобі уклін !
Нас хліб живив один, одні поїли води,
Ділили, як брати, ми радість і печаль.
І нам за землю цю, за цвіт її свободи
Життя віддать не жаль.
Нас не зломать повік, бо ми не поодинці,
А попліч ідемо крізь темряву негод…
Не умирать, а жить, євреї,українці !
Нехай живе народ !
(Виконується пісня „Молитва за Україну“).
Немає коментарів:
Дописати коментар